Досліджується комплекс документальних жанрів у східнослов’янських та польській літературах XX ст., зокрема розвиток “табірного тексту" про радянські концтабори від 1930-х рр., включно з текстами-свідченнями непрофесійних авторів та в контексті формування постмодерністської культурної парадигми з її світоглядно-естетичною кризою. Визначається два етапи розвитку: проза, створена в'язнями сталінської доби, та дисидентська проза 60 - 90 рр. Ідеться про найважливіші проблемні колізії та вузли, про поетику табірних текстів та їх рецепцію. Порівнюється ситуація побутування табірної документалістики в українській літературі та в літературах сусідніх країн, міжкультурні зв’язки і взаємовпливи яких завжди були й залишаються інтенсивними та сприймаються як самоочевидність.
Для науковців-філологів, викладачів, студентів.