У культурологічному дослідженні висвітлено деякі аспекти історичної динаміки розвитку країн світу в українській культурі Нового часу. Висунуто тезу про логоцентризм фольклору як відображення мовної картини світу, простежено історичні трансформації фол

ьклору як чинники зміни суспільної свідомості, готової до формування наукової та художньої картини світу . Спеціальну увагу зосереджено на формування лінгвістичної філософії та філософії життя. Розглянуто питання про біолінгвістичну аналогію, крипиогр

афічні мовні програми, мімікрію як творчий принцип ретроспективізму, поетизацію світу як адекватний умовам периферії спосіб творчості, а також про рефеодалізацію як суспільний чинник історичної своєрідності розвитку української культури.