"Любові дерево не знає листопаду" - ці рядки можна поставити епіграфом до другої збірки поезій Наталі Клименко "Дзвони вічного саду", бо вони, як в краплі води, відбивають її тональність і настрій.
Врна прилучає нас до свого бачення багатоликості світу, до вічного потоку оновлення, до утрат і набутківнашого єдиного і неповторного життя.
Любов - цей нетьмяніючий внутрішній імператив - надає віршам динаміки руху і піднімає у небо трепетну птаху поезії.