Модуси сміху в соціокультурній динаміці Мальцева Ольга Володимирівна ; наук. керівник Шабанова Юлія Олександрівна

За: Вид матеріалу: Текст Мова: українська Публікація: Дніпро 2018Опис: 38 сТематика(и): Примітка про дисертацію: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара 2018 Зведення: Дисертаційна робота присвячена соціально-філософському осмисленню соціалізації сміху як універсального соціокультурного феномену людського буття в контексті його функціонування в стабільних і перехідних станах розвитку суспільства і культури та виявлення різноманітних модусів сміху, що проявляють себе у процесі соціально-історичної та соціокультурної еволюції. Методологічну основу наукового дослідження склали системний аналіз, застосований у межах соціокультурного підходу, основні положення соціально-синергетичної парадигми, порівняльно-історичний метод, методи структурної соціології, структурно-функціональний, компаративний аналіз та ін. Це дозволило експлікувати сміх як універсальний соціокультурний феномен людського буття, що еволюціонує, зберігаючи незмінними свої атрибути (спонтанність (стихійність), "межовість", трансгресивність, амбівалентність, креативність, поліфункціональність), та щоразу презентує свої численні модуси, змінюючись під впливом конкретно-історичних і соціокультурних обставин. Показано, що сміх у процесі соціалізації та входження у світ суспільства і культури набуває якостей атрактора, який виступає агентом змін у нелінійній системі "природа-індивід-суспільство-культура", "перемикачем" соціокультурної ритміки, забезпечує перехід від періодів стабільного розвитку до перехідних (біфуркаційних) станів і навпаки, а також трансформацію ціннісних парадигм, оновлення смислів, значущостей, ідеалів; сміх постає як природний регулятор рівноваги, що здійснює баланс сил оновлення й самозбереження цієї складної системи, що самоорганізовується. Виявлено схожість функціонування сміху як атрактора соціокультурної динаміки в рамках синергетичної парадигми та архетипової ролі трикстера в архаїчній міфології; показано, що новітня наукова парадигма і стародавня міфологія вдало взаємодоповнюються щодо розуміння функціонального призначення сміху в суспільстві та культурі.
Тип одиниці: Автореферат
Мітки з цієї бібліотеки: Немає міток з цієї бібліотеки для цієї назви. Ввійдіть, щоб додавати мітки.
Оцінки зірочками
    Середня оцінка: 0.0 (0 голос.)
Немає реальних примірників для цього запису

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара 2018

Дисертаційна робота присвячена соціально-філософському осмисленню соціалізації сміху як універсального соціокультурного феномену людського буття в контексті його функціонування в стабільних і перехідних станах розвитку суспільства і культури та виявлення різноманітних модусів сміху, що проявляють себе у процесі соціально-історичної та соціокультурної еволюції. Методологічну основу наукового дослідження склали системний аналіз, застосований у межах соціокультурного підходу, основні положення соціально-синергетичної парадигми, порівняльно-історичний метод, методи структурної соціології, структурно-функціональний, компаративний аналіз та ін. Це дозволило експлікувати сміх як універсальний соціокультурний феномен людського буття, що еволюціонує, зберігаючи незмінними свої атрибути (спонтанність (стихійність), "межовість", трансгресивність, амбівалентність, креативність, поліфункціональність), та щоразу презентує свої численні модуси, змінюючись під впливом конкретно-історичних і соціокультурних обставин. Показано, що сміх у процесі соціалізації та входження у світ суспільства і культури набуває якостей атрактора, який виступає агентом змін у нелінійній системі "природа-індивід-суспільство-культура", "перемикачем" соціокультурної ритміки, забезпечує перехід від періодів стабільного розвитку до перехідних (біфуркаційних) станів і навпаки, а також трансформацію ціннісних парадигм, оновлення смислів, значущостей, ідеалів; сміх постає як природний регулятор рівноваги, що здійснює баланс сил оновлення й самозбереження цієї складної системи, що самоорганізовується. Виявлено схожість функціонування сміху як атрактора соціокультурної динаміки в рамках синергетичної парадигми та архетипової ролі трикстера в архаїчній міфології; показано, що новітня наукова парадигма і стародавня міфологія вдало взаємодоповнюються щодо розуміння функціонального призначення сміху в суспільстві та культурі.

Немає коментарів для цієї одиниці.

для можливості публікувати коментарі.