Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка 2005

Дисертація є першою спробою виокремлення й спеціального дослідження історії появи й еволюції перських катренів — рубаїв — в українській поезії. Обґрунтовано твердження, що рубаї — це строфа, яка набула в українських варіантах ознак жанру: утвердилася спочатку як строфожанр, а згодом — як жанр і поліжанр медитативної лірики з такими власне українськими жанровими різновидами як екорубаї, космічні рубаї, рубаї-пародії, рубаї-каламбури, рубаїпаліндроми та ін. Досліджено передумови поширення рубаїв в українській поезії. Проаналізовано тематику, проблематику й поетику рубаяни Д. Павличка як найбільш досконалого прикладу побутування рубаїв в українській поезії, визначено питому частку її у творчості поета й роль у строфожанровому збагаченні вітчизняного письменства. Виділено рівні інтертекстуальних зв’язків між рубаями Д. Павличка та інших українських поетів. Здійснено аналіз текстів рубаїв під кутом зору канону/деканонізації, окреслено ідіостилістичні особливості їх та новації. Висвітлено рецепцію в українській літературі поезії народів Сходу загалом і рубаїв О. Хайяма зокрема.
Досліджений масив рубаїв осмислюється в контексті українського віршознавства й інтерпретується як одне з джерел ідейно-тематичного та жанрово-стилістичного збагачення й оновлення літератури.