Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка 2004

Дисертацію присвячено розгляду наративних моделей історичної прози, що сформувалися в другій половині XX століття і відбивають становлення нового історичного знання — уявлення про трансісторичність, постколоніальність і постмодерність. Виділено два основні наративні модуси історичної прози — романтичний і готичний, які генетично успадковані від літератури романтизму і бароко. На основі аналізу історичної прози Павла Загребельного і Валерія Шевчука виокремлено типологічні риси романтичного і готичного модусів, що виявляються на рівні основних топосів, мотивів, авторських концептів, а також комунікативної спрямованості текстів. Прослідковано еволюцію авторської присутності від романтичної до сучасної історичної прози.