Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара 2021

В дисертації досліджується самотність в різноманітті всіх її форм, в тій
неоднозначності, яка знайшла своє відображення у філософській думці
XIX — XX ст. В онтологічному плані самотність постає в якості
змістостворюючого горизонту життєвого світу людини, але разом з тим є
однією з таких, що найбільш гостро переживаються і завжди актуальних
проблем екзистенції. Екзистенціалізм проводить аналіз самотності,
пропонуючи її як базовий і справжній тип перебування в бутті і громадському
світоустрої, де принципово виключені сутнісні зв'язки з іншими людьми.
Вивчення самотності в рамках психоаналітичних теорій XX ст. має ряд
особливостей, які суттєво дистанціюють підхід психоаналізу від
екзистенціального підходу. Встановлено, що узагальнене уявлення про сутність
концепту самотності не розкриває суть поняття «екзистенціальна самотність», в
зв'язку з чим потрібно було розширене дослідження цієї проблеми паралельно в
психоаналітичному та екзистенціальному дискурсі. Обґрунтовано, що
специфічні риси самотності можуть бути витлумачені в категоріальних формах
фундаментальної онтології. Введено поняття «деструктуризація самотністю»,
яке найбільш повно передає стан людини під впливом самотності. Показано як
виникає процес деструктуризації самотністю та як це трансформує особистість і
мову людини. При цьому людина переживає важкі екзистенціальні і психічні
стани, які межують з безумством.