Якось норвезький письменник Сігурд Гуль написав нарис під парадоксальною назвою «Чи треба жити людям у Норвегії?» і в ньому доводив, що природа цієї північної країни така сувора, така бідна і непридатна для людського існування, що саме заселення її було історичною помилкою. Це був, звичайно, жарт, але в ньому було чимало й правди. Норвегія, звісно, найсуворіша за своїми природними умовами держава європейського континенту. Дві третини території країни — скелясті гори, жити можна лише в долинах, та й то не всюди. Гори в багатьох місцях так близько підступають до моря, що людині лишається вузька смужка берега. Земель, придатних для обробітку, дуже мало, і не випадково море здавна годує більшу частину норвезького народу. А третина території країни взагалі розміщена за полярним колом і взимку надовго поринає в темряву. Одне слово, природа завжди була суворою до норвежців.