Церковно-просвітницька діяльність святителя Петра Могили Протоієрей Студзінський Андрій Миколайович ; наук. керівник Телятинський Іван Михайлович
Вид матеріалу:
Текст Мова: українська Публікація: Ужгород 2024Опис: 42 сТематика(и): Примітка про дисертацію: Міжнародна академія богословських наук 2024 Зведення: У дисертації системно узагальнено та об’єктивно висвітлено життя та діяльність митрополита Петра Могили на тлі церковно-історичних подій XVII століття з точки зору православного богослов’я. Вивчено специфіку та співвідношення догматичних, сотеріологічних, антропологічних та моральних ідей у гомілетичній спадщині св. Петра Могили. Досліджено особливості канонічних та догматичних ідей святителя у контексті становлення православ’я. Осмислено значення творчості святителя у процесах становлення православ’я. У дослідженні здійснено систематизацію догматичних та канонічних поглядів св. Петра Могили у контексті його церковно-просвітницької діяльності та гомілетичної спадщини. Виявлено, що гомілетична спадщина святителя має ряд богословських ідей сотеріологічного характеру та водночас містить антропологічні та моральні ідеї, які перебувають у взаємозв’язку та мають логіку свого осмислення у контексті православ’я. З’ясовано, що підґрунтям для підготовки богословських та релігійних діячів було заснування Петром Могилою у 1632 р. Києво-Могилянської колегії. Підкреслено, що фундаментальним фактором становлення православ’я у контексті поглядів св. Петра Могили є освіта, наука та духовний потенціал людини. Зазначено, що релігійне піднесення Православної Церкви в Україні та реформування церкви Петром Могилою ґрунтується на поєднанні освіти і науки із православ’ям. Уточнено, що Петро Могила був прихильником просвітницьких ідей, які випереджали ідеї європейського Просвітництва, оскільки він наголошував на важливості здобуття наукових знань заради служіння вітчизні. Простежено, що св. Петро Могила прагнув поєднати релігійну і світську мораль, оскільки звертав увагу на загальнолюдські моральні цінності у поведінці особи у суспільстві, прагнув поєднати у навчальному процесі основи православного благочестя й національної свідомості. Встановлено, що універсальним реформаторським принципом освіти, завдяки якому Києво-Могилянська колегія змогла трансформувалась у справжню національну українську школу був принцип всестановості, який ґрунтувався на ідеях толерантності та егалітаризму у світогляді Петра Могили. Показано, що у становленні релігійного світогляду Петра Могили важливу роль відігравала така риса його характеру як релігійна толерантність. Доведено, що Петро Могила у своїй творчості синтезує сотеріологічні ідеї з моральними, маючи на меті знайти шлях для особистого спасіння людини, яким, на його думку, є моральний шлях, оскільки для того щоб отримати спасіння необхідно діяти морально - підпорядкувати свою волю Богові, проявляти терпіння та бути морально подібним до Христа. Означено, що святитель у «Книзі Душі іменованої Злото» розвиває ідею співвідношення між моральними та сотеріологічними настановами через пояснення співвідношення людської і Божої волі, оскільки підпорядковуватись волі Бога - це діяти морально і гуманно, а водночас - це моральний шлях до особистого спасіння. Обґрунтовано, що св. Петро Могила розвиває христологічні ідеї пов’язуючи їх з моральними та антропологічними, при цьому логіка такого поєднання полягає в тому, божа природа в людині руйнується через моральну недосконалість та гріхопадіння людини. Відзначено, що морально-виховні погляди Петра Могили є близькими до педагогічних поглядів Г. Сковороди, оскільки святитель наголошує, що земне життя швидкоплинне і найвищою нагородою людині є вдячність інших людей. Окреслено, що у проповіді «Хрест Христа Спасителя і кожної людини» Петро Могила звертає увагу на моральну проблематику, наголошуючи на моральному виборі людини, який за своєю суттю має бути добровільним та відповідно мати своїм результатом спасіння. Наголошено, що на основі ідеї добровільності святитель розвиває моральну проблематику православ’я, заперечуючи кальвіністський провіденціалізм. Розкрито, що у творчості Петра Могили канонічні правила є не тільки певною послідовністю таїнств, але тісно пов’язані з догматичними ідеями Православ’я та релігійною практикою, зокрема мають літургійне застосування.
Автореферат
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії з богослов'я Міжнародна академія богословських наук 2024
У дисертації системно узагальнено та об’єктивно висвітлено життя та діяльність митрополита Петра Могили на тлі церковно-історичних подій XVII століття з точки зору православного богослов’я. Вивчено специфіку та співвідношення догматичних, сотеріологічних, антропологічних та моральних ідей у гомілетичній спадщині св. Петра Могили. Досліджено особливості канонічних та догматичних ідей святителя у контексті становлення православ’я. Осмислено значення творчості святителя у процесах становлення православ’я. У дослідженні здійснено систематизацію догматичних та канонічних поглядів св. Петра Могили у контексті його церковно-просвітницької діяльності та гомілетичної спадщини. Виявлено, що гомілетична спадщина святителя має ряд богословських ідей сотеріологічного характеру та водночас містить антропологічні та моральні ідеї, які перебувають у взаємозв’язку та мають логіку свого осмислення у контексті православ’я. З’ясовано, що підґрунтям для підготовки богословських та релігійних діячів було заснування Петром Могилою у 1632 р. Києво-Могилянської колегії. Підкреслено, що фундаментальним фактором становлення православ’я у контексті поглядів св. Петра Могили є освіта, наука та духовний потенціал людини. Зазначено, що релігійне піднесення Православної Церкви в Україні та реформування церкви Петром Могилою ґрунтується на поєднанні освіти і науки із православ’ям. Уточнено, що Петро Могила був прихильником просвітницьких ідей, які випереджали ідеї європейського Просвітництва, оскільки він наголошував на важливості здобуття наукових знань заради служіння вітчизні. Простежено, що св. Петро Могила прагнув поєднати релігійну і світську мораль, оскільки звертав увагу на загальнолюдські моральні цінності у поведінці особи у суспільстві, прагнув поєднати у навчальному процесі основи православного благочестя й національної свідомості. Встановлено, що універсальним реформаторським принципом освіти, завдяки якому Києво-Могилянська колегія змогла трансформувалась у справжню національну українську школу був принцип всестановості, який ґрунтувався на ідеях толерантності та егалітаризму у світогляді Петра Могили. Показано, що у становленні релігійного світогляду Петра Могили важливу роль відігравала така риса його характеру як релігійна толерантність. Доведено, що Петро Могила у своїй творчості синтезує сотеріологічні ідеї з моральними, маючи на меті знайти шлях для особистого спасіння людини, яким, на його думку, є моральний шлях, оскільки для того щоб отримати спасіння необхідно діяти морально - підпорядкувати свою волю Богові, проявляти терпіння та бути морально подібним до Христа. Означено, що святитель у «Книзі Душі іменованої Злото» розвиває ідею співвідношення між моральними та сотеріологічними настановами через пояснення співвідношення людської і Божої волі, оскільки підпорядковуватись волі Бога - це діяти морально і гуманно, а водночас - це моральний шлях до особистого спасіння. Обґрунтовано, що св. Петро Могила розвиває христологічні ідеї пов’язуючи їх з моральними та антропологічними, при цьому логіка такого поєднання полягає в тому, божа природа в людині руйнується через моральну недосконалість та гріхопадіння людини. Відзначено, що морально-виховні погляди Петра Могили є близькими до педагогічних поглядів Г. Сковороди, оскільки святитель наголошує, що земне життя швидкоплинне і найвищою нагородою людині є вдячність інших людей. Окреслено, що у проповіді «Хрест Христа Спасителя і кожної людини» Петро Могила звертає увагу на моральну проблематику, наголошуючи на моральному виборі людини, який за своєю суттю має бути добровільним та відповідно мати своїм результатом спасіння. Наголошено, що на основі ідеї добровільності святитель розвиває моральну проблематику православ’я, заперечуючи кальвіністський провіденціалізм. Розкрито, що у творчості Петра Могили канонічні правила є не тільки певною послідовністю таїнств, але тісно пов’язані з догматичними ідеями Православ’я та релігійною практикою, зокрема мають літургійне застосування.
Немає коментарів для цієї одиниці.