Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Інститут всесвітньої історії НАН України 2021

У дисертаційній роботі на основі широкого кола неопублікованих джерел, історіографічного аналізу теми комплексно і системно розглядається еволюція української національної меншини Словаччини в кінці 80-х - у середині 90-х рр. XX ст. та процес її національного самовизначення. Зокрема, важливе значення у роботі приділено дослідженню українсько-словацького співробітництва у сфері захисту прав національних меншин Словацької Республіки, етнонаціональному розвитку Словаччини, соціально-демографічним, культурним та освітнім аспектам розвитку українців, їхній суспільно-політичній діяльності.
Важливе значення має аналіз законодавства Словацької Республіки, яким гарантовано правовий захист особам, що належать до національних меншин, а також аналіз роботи Ради Уряду Словацької Республіки з питань національностей, значне покращення діяльності якої відбулося внаслідок її оновлення та реконструкції, запровадження паритетних засад представництва національних меншин і державних службовців. Детально проаналізовано характерні риси і специфіку розвитку українського шкільництва, народної художньої творчості, створення й діяльності політичного суб’єкта українців Східної Словаччини під назвою «Піддуклянська Демократична громада» та активізацію їхнього політичного життя. Констатується, що в шкільній системі відбувалося зменшення кількості навчальних закладів, у яких вивчалася українська мова. Здійснювалось об'єднання шкіл, прослідковувалась тенденція до зменшення державного фінансування національних культур тощо. Проблематика українського шкільництва звузилась до питання мови.
У дисертації грунтовно досліджуються суперечності процесу національного самовизначення української меншини в період суверенізації Словаччини (1989- 1995 рр.), зокрема - процес створення, громадсько-культурна, освітня діяльність «Союзу русинів-українців Словацької Республіки», який захищав інтереси українців у цілому. Встановлено, що протягом першої половини 1990-х років пожвавішало культурне, наукове, літературне життя українства в Словаччині. Простежено внутрішні та зовнішні чинники усамостійнення та активізації діяльності «Русинської оброди» в Словаччині, її специфіку та особливості створення, а також роботу «Світового конгресу русинів». Спостерігалась відсутність у русинів єдиної кодифікованої літературної мови. В їхньому середовищі прискорились асиміляційні тенденції. Відбувався процес налагодження контактів між русинським рухом різних країн, зокрема - завдяки світовим організаціям русинів. У роботі окремо проаналізовано українсько-словацьке співробітництво у сфері захисту прав національних меншин Словацької Республіки. Зокрема - створення та робота Міжурядової Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури, сутність роботи якої полягала в тому, шоб за згодою сторін приймати рекомендації для урядів обох держав стосовно покращення становища відповідних національних меншин. Однією з особливостей діяльності цієї Комісії було те, що її робота була тісно пов’язана із Закарпаттям, події в якому на початку 1990-х рр. і спонукали Українську державу шукати шляхи їх вирішення на міжнародній арені. Також розкрито процес започаткування діяльності Української державної програми підтримки українського населення Словаччини, основна мета якої полягала у створенні та ефективному функціонуванні механізму міжнародно-правового захисту інтересів зарубіжних українців, розв’язання освітніх, культурно-духовних та інших проблем їхнього розвитку. Стверджується, що саме ситуація у середовищі українців Словаччини стала поштовхом до її напрацювання. Ужгородський державний університет був задіяний до реалізації освітніх питань Програми, зокрема - зі Словаччиною.