Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова 2019

Дисертаційна робота присвячена всебічному критичному аналізу історичних та богословських особливостей процесу інституалізації церков Християн Віри Євангельської з 1929 по 1939 рік як визначального фактора формування ідентичності українського п’ятидесятницького руху. Дослідження здійснено на основі методологічного бачення класичного п’ятидесятницького руху як модернізаційної трансформації українського протестантизму. Показано, що становлення ідентичності класичного українського п’ятидесятництва пов’язане з інституалізацією в Західній Україні у міжвоєнний період церкви християн віри євангельської. Ця інституалізація, ініційована Асамблеєю Божою у США, була здійснена під проводом Східно-Європейської місії на чолі з Г.Шмідтом. Інституалізація українського класичного п’ятидесятництва включала в себе прийняття союзом християн віри євангельської конгрегаційньої моделі церковного влаштування, формування теоретичного і практичного богослов’я з увагою до осмислення ознак хрещення Святим Духом та формування особливого способу релігійного життя без надмірних містичних та есхатологічних проявів. Формування ортодоксії та ортопраксії класичного українського п’ятидесяткицького руху було новою реформацією для окремих спільнот та українського протестантизму в цілому. Спадщина цього руху є актуальною сьогодні не лише у ідентичності класичного українського п’ятидесятництва, а й у його богослов’ї.