Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Київський університет імені Бориса Грінченка 2016

Дослідження присвячене стратегіям виживання та опору підпільних греко-католиків після ліквідації Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на Львівському “соборі” 1946 р. Під впливом державного примусу більшість парафіяльного духовенства та вірян Галичини формально “возз’єдналася” з Російською Православною Церквою (РПЦ). Решта чинила рішучий спротив насильницькій православізації, керуючись насамперед уявленням про католицизм як єдину правдиву віру. Основні стратегії соціального та конфесійного виживання підпільних греко-католиків у радянському суспільстві продемонстровано на прикладах світської праці священників, участі молоді у комуністичних організаціях та співпраці духовенства, чернецтва і мирян з римо-католицьким кліром. Проаналізовано основні стратегії опору підпільних греко-католиків, зокрема письмові звернення до органів влади та відкриті нелегальні богослужіння. Обидві форми протесту членів забороненої Церкви підважували офіційний радянський наратив про нібито добровільне “возз’єднання” УГКЦ з РПЦ. Крім того, у дисертації детально розглянуто “не возз'єднані” греко-католицькі громади, а також мотиви та стратегії повсякденного спротиву галицьких вірян.