Праця британського вченого-єзуїта, багатолітнього професора Папського східного інституту о. Джозефа Ґілла присвячена одній з ключових подій европейської історії XV ст. – вселенському соборові, що відбувався у Феррарі, Флоренції та Римі в 1438-1445 роках, й укладеній на ньому «Флорентійській унії» між Римом і Константинополем. У цій праці описано широкий історичний контекст собору – і західний, яким була боротьба папства з конциліяристським рухом та Базельським собором, і східний, який визначали гарячкові намагання візантійських імператорів заручитися військово-політичною допомогою Заходу для боротьби проти турків. З опорою на численні першоджерела, опрацьовані й опубліковані стараннями о. Ґілла та його колег із Східного інституту, докладно висвітлено переговори між греками і латинянами про місце та спосіб проведення об’єднавчого собору, а далі й самі соборові наради, що розпочалися в квітні 1438 р. у Феррарі, а в червні 1439-го, вже у Флоренції, увінчалися проголошення декрету про унію «Laetentur coeli». Ретельно зіставляючи східні й західні джерела, автор відтворює перебіг богословських дебатів між греками і латинянами, що стосувалися контроверсійних питань про чистилище, Євхаристію, допустимість доповнень до Символу віри, а насамперед – питання про ісходження Святого Духа. В цих дебатах брали участь визначні мислителі й церковні діячі того часу, такі як Віссаріон Нікейський, Марко Ефеський чи Ісидор Київський з боку греків і Хуан де Торквемада чи Джованні Монтенеро з боку латинян. Окрема увага приділяється завершальному етапові собору, на якому укладено унії з вірменами, коптами й сирійцями, та хрестовому походові проти турків, що був зорганізований на виконання даних грекам обіцянок, але завершився поразкою під Варною в 1444 році. У завершальних розділах о. Ґілл простежує процес утвердження Флорентійської унії на Сході, показує неоднозначне ставлення до неї серед греків та, зрештою, задумується над причинами невдачі унійної епопеї, остаточну крапку в якій поставило падіння Константинополя в 1453 році.