Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Київський національний університет імені Тараса Шевченка 2000

В дисертації на основі врахувань новітніх досягнень теоретико- правової науки та філософської гносеології стверджується положення про те, що інтенсивність пізнавальних процесів, які супроводжують будь-який акт виникнення, розвитку та функціонування права як на індивідуальному, так і соціальному рівнях, свідчить про істотну приналежність праву фундаментальних гносеологічних констант, що визначають його регулятивні потенціали. Істинність постає основним принципом взаємодетермінації нормативності і справедливості: справедливість не може бути хибною, істина не може бути ненормативною. Зумовленість справедливості пізнанням з необхідністю породжує проблему гносеологічного обґрунтування права. Її розв’язання передбачає, по-перше, експлікацію предмета, метода та мети правового пізнання, по-друге, демонстрацію нормативно-правової трансформації результатів соціально-історичного пізнання_ “переливання” істинного, хибного та невизначеного знання в зобов’язуючі, забороняючі та дозволяючі диспозиції норм права, по-третє, демонстрацію власного еврістичного потенціалу права як самостійного засобу соціального пізнання. Пізнавальна динаміка права проявляється в дії низки гносеологічних констант, що значною мірою зумовлюють ефективність процесів правотворчості та правореалізації. Соціально-політичні, психологічні, аксіологічні, логічні та інші чинники правового мислення в кінцевому підсумку утворюють цілісну картину функціонування права як пізнання і складають предмет самостійної науки - гносеології права.