Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Львівський національний університет імені Івана Франка 2009

У дисертації вперше в українській історіографії у спеціальному дослідженні розкрито питання вивчення історії сербського та хорватського народів XIX ст. в міжвоєнній югославській історичній науці на тлі складної внутрішньополітичної і соціокультурної ситуації в країні. На підставі текстуального аналізу історіографічних джерел проводиться визначення головних підходів до вивчення періоду національного відродження обох народів, які склалися в національній історії в період до Першої світової війни. З’ясувавши основні засади концепції, що функціонувала в сербській і хорватській історіографії на початку XX ст., автор показала, як змінювалося висвітлення ключових проблем у міжвоєнний період і як поступово академічна спільнота істориків у своїх працях визначала своє ставлення до югославської ідеології. Вивчення ставлення наукової історіографії до югославської ідеї як основного детермінуючого поняття соціокультурної і політичної ситуації у країні в період між двома світовими війнами розкриває неоднозначну політику влади щодо запровадження югославської ідеології та браку єдиної і планомірної праці в цьому напрямку. Аналізується поступовий відступ від югославізму в історичній науці сербів і хорватів наприкінці 1930-х рр. і повернення до моделі національної історії як основної парадигми історичного викладу.