Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Національний університет "Києво-Могилянська академія" 2015

У дослідженні зроблено спробу комплексного осмислення феномену відчуження в українській літературі 1920–1940-х років. У прозі 1920–1930-х років простежується руйнівний (деструктивний) різновид явища алієнації, що підтверджено аналізом текстів Миколи Хвильового, Бориса Антоненка-Давидовича, Юрія Яновського, Михайла Івченка, Євгена Плужника, Валер’яна Підмогильного та Олекси Слісаренка, “Безґрунтовний романтик”, головний герой текстів 1920-х років Миколи Хвильового, Юрія Яновського, Бориса Антоненка-Давидовича та Михайла Івченка, є відчуженим від звичного часопростору, але не пристосованим до пореволюційного світу. Феномен алієнації розглянуто також у контексті екзистенціалістської проблематики філософського самогубства на прикладі “Повісті без назви” Валер’яна Підмогильного та роману “Чорний Ангел” Олекси Слісаренка. В українській прозі 1940-х років, зокрема в творах В. Петрова-Домонтовича, Юрія Косача та Ігоря Костецького, відчуження пов’язане з поняттям гри та настановою на споглядання. У літературі періоду Мистецького Українського Руху цю проблематику осмислено як алієнацію митця на тлі епохи, інтелектуальний вагабондизм (твори В. Домонтовича); філософію чину, відчуження і споглядання (тексти Юрія Косача); плинну ідентичність в оповіданнях Ігоря Костецького. Конструктивний (плідний) тип алієнації — прикметна риса текстів письменників-мурівців: у їхніх творах відчуження може співвідноситися з частиною простору свободи.