Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова 2019

У дисертації вперше у вітчизняній філософії, богослов’ї і релігієзнавстві здійснено комплексний аналіз феномену світогляду як моделі реальності із застосуванням функціонально-субститутивного підходу. Визначено його підставу і базові методологічні принципи. Запропоновано авторську концепцію множинності картин світу в межах функціонально-компонентного розуміння світогляду. Представлена філософська й епістемологічна аргументація неможливостi їх протиставлення та однакової вкоріненості в бутті. Обґрунтовано, що, на відміну від релятивістської теорії, верифікація свiтоглядiв не потребує їх співвідношення між собою. У дослідженні доведено тезу про ключову роль семіотичного та культурного форматування уявлень про реальність.
У дисертації висвітлено входження постметафізичного дискурсу в філософію і богослов'я ХХ–ХХI століть. Виявлено значний зсув критеріїв атеїстичної ідентифікації, що уможливило визначити симетричність світоглядних структур на прикладі формально опозиційних систем — християнства й атеїзму.
Послідовно проведено аналіз світоглядних положень у різних дослідницьких підходах: матеріалістичному і релігійному. У цьому ключі запропоновано аналіз фундаментальних положень світогляду, а саме: сенс життя, онтологія свідомості, рівні сприйняття "Я", самоідентифікація, екзистенційна криза, співвідношення наукової методології і світоглядних передумов тощо. Детально розглянута структура інтроспективного досвіду свідомості, проблематика ціннісних підстав і комунікативних характеристик в кожному з підходів. У тому ж методологічному арсеналі досліджені методи верифікації світоглядних положень, розкриті психічні процеси, що представляють багато теоретичних та практичних положень релігійного світогляду психологічно достатніми, тобто таких, що не вимагають реального існування Бога. Встановлено, що кожна з моделей реальності має своє валентне поле понять, досвіду та його інтерпретації. Аргументовано проведено тезу про те, що взаємна критика світоглядів є системним елементом фундування власного смислового континууму, що не представляє собою епістемологічної цінності поза межами кожного конкретного світогляду. Відсутність положення мета-позиції, яка б дозволяла представити адекватну карту співвідношення світоглядів, в релігійному дискурсі вирішується введенням фігури Сприймаючого (Бога), яка репрезентує філософський і практичний простір для градації світоглядних цінностей і пріоритетів.
В роботі досліджені різні аспекти процесів експлікації, популяризації і зіткнення світоглядів. Всі вони по-різному модифікують їх базові посилки у відповідності з завданнями соціалізації. Таким чином, світогляд не існує як статична теоретична конструкція. Теоретизація й обґрунтування аксіологічних інтенцій в архітектоніці свідомості індивідуумів народжує апологетичний рівень світогляду. В їх зіткненні простежено компаративістську лакуну між кон'юнкцією аксіоматики і когеренцією теорії.
Вперше в українській філософії та богослов’ї проведений епістемологічний аналіз світоглядної дискусії як модусу взаємосприйняття різних парадигм мислення. Встановлено специфіку аргументації, її формальний і екзистенціальний аспекти. Це дозволило виявити систематичне зміщення світоглядної дискусії в квазідоказове поле аргументації. Обґрунтовано, що дослідження форм і стратегій співвіднесення парадигмальних аксіом може мислитися тільки як звільнена від аргументації маніфестація свідомості, що є найбільш ефективним шляхом подолання світоглядного антагонізму. Головною умовою такого співвіднесення парадигмальних положень повинна бути незахищеність проголошуваних аксіом, їх неспотвореннність апологетичним модусом.