Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Львівський національний університет імені Івана Франка 2013

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню німецькомовної притчі в прагмастилістичному та синергетичному аспектах.
Дослідження типології притчі здійснено з точки зору композиційно-стилістичної структури, з урахуванням її стильових рис; пояснено прагматику композиційно-стилістичних та мовностилістичних ознак притчі. Основою розподілу на композиційно-стилістичні типи є співвідношення авторського та персонажного мовлення. Виокремлено діалого-епічні типи притч з перевагою діалогу над авторським мовленням і епіко-діалогічні з перевагою авторського мовлення над діалогом. Кожний тип притч характеризується наявністю в тексті відповідних композиційно-мовленнєвих форм, які розташовані в певному порядку в залежності від розвитку дій і авторських описів: коротке повідомлення, повідомлення про подію, статичний опис, характеристика, емоційна розповідь, динамічний опис, міркування, коментар. Визначення притчі розроблено з урахуванням її дискурсивних характеристик; описано прагматичні механізми реалізації цілей, прагматично спрямовані функції та їхній взаємозв’язок з мовленнєвими стратегіями німецькомовної притчі.
Досліджено автологічну та корпоративну лексику, лексичні та синтаксичні засоби виразності (порівняння, метафора та її різновиди, епітети, епіфоричний повтор, граматичний паралелізм, клімакс, апозиопезис); типи висунення (конвергенція, зчеплення, ошукане очікування, антитеза) як стильові прийоми експресивності й організації тексту німецькомовної притчі. Завдяки типам висунення звертається увага адресата на важливі частини повідомлення; забезпечується зв’язність, цілісність тексту притчі; полегшується декодування авторських інтенцій у тексті; створюється естетичний контекст, реалізуються функції експресивності, впливу та інші. Констатовано, що опозиція між автологічністю стилю притчі та її стилістичною виразністю є провідним стильовим феноменом кожного типу притчі. Самоорганізацію тексту і підтексту притчі вивчено на основі взаємодії актуального членування і надфразової єдності, що породжує глибинні імпліцитні смисли, передача яких є головною ціллю притчі.