У монографії вперше в Україні здійснюється комплексне дослідження прози видатного швейцарського письменника Макса Фріша (1911-1991). У фокусі аналізу знаходяться передусім «неканонічні» тексти автора – рання проза (роман «Юрґ Райнгарт», 1934, та повість «Відповідь із тиші», 1937), обидва завершені літературні щоденники (1946-1949 та 1966-1971 рр.), а також пізня повість «Монток» (1975). Розвиток світогляду письменника від беззастережного ентузіазму через динамічну рівновагу ентузіазму та сумніву до постмодерної апології сумніву розглядається у книжці крізь призму ключової для модернізму та постмодернізму категорії фрагмента. Паралельно цей рух співвідноситься із загальним вектором розвитку німецькомовної літератури ХХ ст., одним із найпоказовіших представників якої, власне, і був Фріш.