Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова 2019

У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві здійснено комплексне міждисциплінарне дослідження ідеї “Київ — Новий Єрусалим”. В контексті дослідницьких парадигм релігієзнавства та нового розділу гуманітаристики — ієротопїї розкрито сутність феномену культурно-семіотичного трансферу сакрального міста. Показано, що культурно-семіотичний трансфер палестинського Єрусалиму на терени Києва відбувався комплексно, відповідно до трьох парадигмальних типів (перенесення ідей, перенесення образу та перенесення зовнішніх ознак).
Розглянуто етапи втілення ідеї “Київ — Другий Єрусалим” на українських теренах, актуалізацію, змістовно-акеіологічне наповнення та контекст суспільного використання ідеологеми. Обґрунтовано, що ідеологема “Київ — Новий Єрусалим” в українському релігійному та ідеологічному дискурсі є органічною цілісністю есхатологічного (месійного) та політичного (місійного). Запропоновано авторську періодизацію історії розвитку ідеї “Київ — Новий Єрусалим”. Досліджено джерела формування ідеї “Київ — Другий Єрусалим”, починаючи з Київської Русі, її сутнісне наповнення та роль в утвердженні статусу Києва як однієї зі столиць вселенського християнства. Доведено значення ідеологеми “Київ — Другий Єрусалим” для ствердження ролі України як колиски християнства на теренах Східної Європи, та закріплення духовної спадщини Київської Русі як джерела української національної і релігійної ідентичності.
Виявлено, що на кожному етапі свого функціонування ідеологема “Київ — Другий Єрусалим” актуалізує нові її теологічні та суспільні інтерпретації відповідно до “викликів часу”, що постають в конкретний історичний період національного розвитку: Ця концепція як альтернативна католицькій цивілізаційній та геополітичній ідентичності актуалізується в часи суспільно-політичної та національної боротьби XVI–XVII ст. в контексті міжконфесійних ідеологічних змагань православних полемістів з їх уніатськими, протестантськими та римо-католицькими опонентами як концепція Київського Сіону. Показано, що з кінця XVIII ст. рефлексія даної ідеологеми відбувалася в україноцентричному та російськоцентричному контекстах. В творах українського радикального націоналізму початку XX ст. ідеологема “Київ — Другий Єрусалим” стає фактором національної самоідентифікації на тлі ідеологічної експансії Російської імперії та її наступника — СРСР.
Розкрито сучасний стан актуалізації ідеологеми в богословському, філософському та релігієзнавчому дискурсах. В контексті геополітичних зазіхань РФ ця ідеологема протистоїть ідеологемі “Москва — Третій Рим”в її сучасній модифікації — концепції “Русскій мірь”, спрямованій на духовну інтеграцію в російську державу православних пострадянського простору без врахування кордонів незалежних національних держав. Розглянуто бачення ідеї “Київ — другий (новий) Єрусалим” iєрapxaми церков Володимирове хрещення з початку XX ст. і до сьогодення. Здійснено аналіз геополітичних контроверз релігійних міфологем “Київ як Новий Єрусалим” vs “Москва як третій Рим” в контексті сучасних реалій.