Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі богослов'я
Ужгородська Українська Богословська академія 2022

У дисертації системно узагальнено історичне та релігійне значення Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря. Показано, що це значення ґрунтується на веденні манявськими ченцями аскетичного і високоморального життя, які, на основі духовного подвижництва, здійснили вагомий вплив на українське суспільство, оскільки були гідним прикладом послідовного наслідування християнських принципів, ідеалів та цінностей. У діяльності Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря простежено тривалу традицію Православної Церкви тому, що за основу Уставу Манявського Скиту був взятий устав св. Василія Великого, що свідчить про історичне та релігійне значення Манявського монастиря, який є значною ланкою у тяглості православної традиції чернечого життя. Встановлено, що манявські ченці гармонійно поєднували у своєму житті аскетичні принципи анахоретства та правила спільножитного чернечого життя, а таке поєднання стало причиною значного впливу Манявського монастиря не тільки на релігійне, але й на світське життя, а також на історичні процеси в цілому. Розвинуто думку про те, що Манявський Скит став справжнім «Українським Афоном» завдяки моральному і духовному подвижництву манявських ченців, а саме завдяки їх освіченості, їх послідовному і строгому аскетичному життю, моральній досконалості та дотримання ними моральних християнських принципів. Уточнено, що в Уставі Манявського Скиту був втілений принцип гармонійного поєднання фізичної та духовної праці, оскільки духовне сподвижництво ченців і молитва чергувалась із фізичною працею. Обґрунтовано, що у «Завіті духовному» Феодосія Манявського простежуються елементи теорії теозису, яка полягає в тому, що обоження людини, її преображення та причетність до Бога можливі завдяки дотриманню моральних принципів та веденню морально-досконалого життя і виконання Божих заповідей. Показано, що ідея теозису Феодосія Манявського свідчить про підтримку святоотцівської традиції манявськими ченцями та, відповідно, вказує на історичне значення монастиря для розвитку православ’я. Висвітлено історичне та релігійне значення Манявського Скиту, яке полягає в тому, що у його виникненні простежується святоотцівська традиція та традиції афонського подвижництва, оскільки біля витоків його заснування були Іов Княгиницький та Іван Вишенський, які дотримувались традицій афонського аскетизму. Наголошено, що первинною метою та мотивом виникнення чернецтва доцільно вважати духовне піднесення та природній прояв палкого бажання присвятити своє життя спасінню своєї душі після прийняття та осмислення християнської віри, яка одухотворює її неофітів. Виявлено що у «Завіті Духовному» Феодосія Манявського простежуються елементи християнського егалітаризму, який полягає в тому, що принципами відношення ченців один до одного незалежно від чернечого сану є рівність і рівноправність, оскільки перед Богом всі є рівними. Досліджено, що у творчості представників Манявського Скиту, зокрема Феодосія Манявського та І. Вишенського простежуються ісихастські мотиви, які ґрунтуються на принципі мовчання, оскільки воно є коренем безгрішності і початком очищення розуму.